Життя після втрати

В ході розвитку особистості внаслідок переживання кризових життєвих періодів емоційний досвід людини змінюється та збагачується. Правильне, поетапне переживання смерті близької людини може нести в собі не тільки горе та біль, але й пояснення сенсу власного життя, переосмислення цінності буття і зрештою визнання мудрості й глибокого сенсу в тому, що відбувається. З цієї точки зору смерть може дати нам не лише страждання, а й можливість повніше відчути власне життя; подарувати переживання єдності та зв’язку зі світом.

При правильному проживанні етапів горя, згодом людина приходить до розуміння, що зі смертю близького власне життя не повністю втратило сенс, воно продовжує мати свою цінність і залишається важливим, незважаючи на втрату.

Людина може простити себе, відпустити образу, прийняти відповідальність за своє життя, мужність за її продовження — відбувається повернення до себе самого.

Приймаючи існування втрати, страждання, горя у своєму житті, люди стають здатними повніше відчути себе як невід’ємну частину всесвіту, повніше прожити власне життя.

Спотворені реакції можуть проявлятися як поверхневі прояви реакції горя, що не вирішилися.

Виділяються такі види реакцій:

1. Підвищена активність без почуття втрати, а скоріше з відчуттям гарного самопочуття та смаку до життя (людина поводиться так, ніби нічого не сталося), може виявлятися у схильності до занять, близьких до тих, чим свого часу займався померлий.

2. Поява у людини симптомів останнього захворювання померлого.

3. Психосоматичні стани, до яких належать насамперед виразкові коліти, ревматичні артрити та астма.

4. Соціальна ізоляція, патологічне уникнення спілкування з друзями та родичами.

5. Шалена ворожість проти певних осіб (лікаря); при різкому вираженні своїх почуттів майже ніколи не вживають жодних дій проти обвинувачених.

6. Прихована ворожість. Почуття стають млявими, а поведінка — формальною. Людина може виконувати всі мої соціальні функції, але це схоже на гру: реально це її не торкається.

7. Втрата форм соціальної активності. Людина не може зважитися на якусь діяльність. Відсутня рішучість та ініціатива. Робляться лише звичайні повсякденні справи, причому виконуються шаблонно і буквально по кроках, кожен із яких вимагає від людини великих зусиль та позбавлений будь-якого інтересу.

8. Соціальна активність на шкоду власному економічному та соціальному становищу. Такі люди з недоречною щедрістю роздаровують своє майно, легко пускаються у фінансові авантюри та опиняються в результаті без сім’ї, друзів, соціального статусу чи грошей. Це розтягнуте самопокарання пов’язане з усвідомленим почуттям провини.

9. Депресія з напругою, збудженням, безсонням, з почуттям малоцінності, жорсткими самозвинуваченнями та явною потребою у покаранні. Люди в цьому стані можуть робити спроби самогубства.

Вищеописані болючі реакції є крайнім виразом, чи спотворенням нормальних реакцій.

Перетікаючи одна в одну по наростаючій, ці спотворені реакції суттєво затягують і обтяжують горювання і подальше одужання. При адекватному та своєчасному втручанні спеціаліста вони піддаються корекції та можуть трансформуватися у нормальні реакції та знайти свій вихід.

Завдання роботи горя. Проходячи за певними стадіями переживання, сумування виконує ряд завдань:

1. Прийняти реальність втрати, причому як розумом так й почуттями.

2. Пережити біль втрати. Біль вивільняється лише через біль, а це означає, що не пережитий смуток втрати рано чи пізно все одно виявиться у будь-яких симптомах, зокрема у психосоматичних.

3. Створити нову ідентичність, тобто знайти своє місце у світі, де вже є втрати. Це означає, що людина повинна переглянути свої взаємини з померлим, знайти для цих взаємин нову форму та нове місце у своїй душі.